Судова реформа. Яким буде нове правосуддя в Україні

Середа, Вересень 19, 2018 - 13:27

На календарі 18 вересня, а отже, наближається річниця роботи нового Верховного суду – показника зміни в судоустрої. Сьогодні хотілось би підбити невеликі підсумки реформи судоустрою в Україні, пригадати, як це було, та поговорити про недоліки у роботі.

Звісно, реформування судоустрою в Україні – це слабке місце і болюче питання для нашої держави. Адже навіть після реформування правоохоронної системи ситуація кращою не стала. Бо тільки злагоджена праця, відсутність протирічь та сумлінне виконання своїх обов’язків – як з боку судів, так і з боку правоохоронців – стане запорукою доведення усіх реформ до фінішу. А поки маємо, що маємо. Хоча говорити про відсутність прогресу теж було б не правильно, бо на сьогоднішній день зроблено багато. Про це ми, власне, сьогодні і поговоримо, але з критичної точки зору.

Що змінилось?

Восени 2016 року наша влада почала реальну перебудову судової системи. Розпочали з законодавчих змін і внесли зміни до Закону "Про судоустрій і статус суддів" та вперше за історію незалежності внесли зміни до Конституції України в частині правосуддя.

Саме тоді у Президента і Парламента відібрали право призначати і звільняти суддів. З’явились відкриті вакансії і конкурси для відбору суддів, який проводить Вища кваліфікаційна комісія суддів України. А затверджує кандидатів на посаду судді Вища рада правосуддя. Президентові залишили формальності, на які він повпливати ніяк не може – суто підписання указів про призначення суддів на посади.

Але чи все так прозоро, як здається?

Ніхто не посперечається, що зміни до Конституції в частині правосуддя виглядають достатньо прогресивно. Але аби зрозуміти, де зарита собака, треба шукати у Законах та НПА, які були прийняті потім. Бо саме там норми сформульовано так, щоб політична влада мала достатньо важелів впливу на процес, але ззовні все виглядало, як реформа.

Серед основних проблем і питань – склад органів суддівського врядування, безпосередньо відповідальних за конкурс, і недостатня деталізація конкурсних процедур на рівні закону. Все виглядало так, ніби ти дивишся фокус, ніби все ок, ти уважно слідкуєш... Аж раптом ти ловиш себе на тому, що так і не зрозумів, де ж саме був той момент "престижу". Так само вийшло і з конкурсами та призначенням нових суддів.

На 120 суддівських вакансій подали заявки півтори тисячі бажаючих і вийшло приблизно 12 кандидатів на місце. Серед них майже половину складали судді, які вирішили спробувати себе ще раз, чверть зайняли адвокати, та інші. Після перевірки та подання усіх документів до кваліфікаційного оцінювання допустили 625 кандидатів. Далі – іспит, який успішно склала лише половина (382 кандидата).

Що було далі?

Психологічні іспити, якісь конкретні співбесіди, які взагалі проходити невідомо коли і з ким. Та й не зовсім зрозуміло, хто був автором тих тестів, але потім, за результатами конкурсу ВККС, лишилось 120 кандидатів, які були подані до Вищої ради правосуддя, 115 з яких затвердили та призначили на посади суддів Указами Президента. Куди ділись інші 5, теж невідомо, бо критеріїв, за якими відсіювали кандидатів, теж немає.

Перевірити, скажете ви?

Ні, все не так просто, бо за весь цей час Вища кваліфікаційна комісія суддів з апаратом (300+ осіб) досі не оприлюднила мотивовані письмові рішення стосовно доброчесності кандидатів, як того вимагає закон.

Про сам ВСУ

Раніше в Україні існувало 4 ланки судової системи. Місцеві і апеляційні суди розглядали справи по суті, вивчаючи обставини і докази. Вже потім в разі необхідності судове рішення переглядали в одному з 3 вищих спеціалізованих судів: господарському, адміністративному та з розгляду цивільних і кримінальних справ. Ну і четверта інстанція, ВСУ, до якого звертались у виключних обставинах. Але такий підхід не виправдав себе.

Як працює все по-новому?

Зараз Україна перейшла до триланкової судової системи. Новий Верховний Суд складається із касаційних судів: адміністративного, господарського, цивільного та кримінального. Плюс Велика палата Верховного Суду, що забезпечує єдність судової практики, тобто встановлює єдині, передбачувані, зрозумілі і рівні для всіх рішення суддів і розглядає суспільно значущі справи. Тепер будь-хто, звертаючись до суду, вже буде розуміти, якого рішення можна чекати.

Але, на жаль, ми бачимо таку тенденцію, коли Верховний суд сьогодні повинен розглядати справи минулих років, а нові провадження зрозуміло, що ніхто не припиняє. До того ж відсутність судів на місцевому рівні теж утворює чималу кількість проблем. І як мінімум із 5 000 команди не вистачає щонайменше чоловік 200. Конкурси на ці посади планують ще проводити.

Ще однією перемогою стало створення ВАС. Про плани на майбутній орган, про завдання, які будуть покладатися на суддів цього суду, та коли саме запрацює новий орган, я попередньо розповідав у блозі.

Рік роботи ВСУ та реформування судоустрою в Україні – це просто неоране поле, і звісно, що за рік впоратись не можна. Те, що ми бачимо на сьогоднішній день – це вже великий крок до становлення нормальної роботи суду. Я вірю, що треба трохи часу, терпіння та сумління. Ми рухаємось у вірному напрямку, але кожен, хто має відношення до реформування та побудови нової системи судоустрою, повинен розуміти, що це передбачає велику відповідальність.

Тож чекаємо нових звершень і результатів від нового суду. Будемо вважати, що перший рік був тестовим, випробовувальним, але тепер потрібно починати працювати на повну силу.

Джерело