набувальна давність

Чи можна визнати право власності на ділянку землі, яка знаходится в держфонде, але якщо користувався ним протгом 17 років і є підписи сусідів?
Цивільний кодекс передбачає таку річ як набувальна давність - чи може вона бути тут використана?

Загалом так. Стаття 119. Земельного кодексу України (Набуття права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність) передбачає, що громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.

Але одночасно суттєвим недоліком норм статті 119 Земельного кодексу України є те, що нею не визначено механізму встановлення чи доведення ознак (критеріїв) давності користування. Більш того, неспроможність громадянина юридично обґрунтувати чи довести відповідному органу виконавчої влади добросовісність, відкритість і безперервність використання ділянки протягом 15 років може бути підставою для відмови у задоволенні поданого клопотання про передачу у власність чи надання у користування цієї земельної ділянки.

З огляду на це можливість доведення набувальної давності може бути реалізована в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, в тому числі для встановлення юридичних фактів, показаннями свідків тощо.

Після аналізу вищенаведених норм постає закономірне питання: що ж набувається за давністю користування? Невже за давністю користування земельною ділянкою набувається не право на неї, а лише право для звернення із клопотанням до органу державної влади або органу місцевого самоврядування про передачу у власність або надання у користування цієї ділянки?

Як наслідок, через недосконалість правової норми та конструкції механізму набуття прав на землю за давністю користування на сьогодні існує ситуація, коли ця норма практично не діє.

Одночасно, враховуючи положення статті 119 Земельного кодексу України, розмір земельної ділянки, право на яку набувається за давністю користування, встановлюється у межах норм, визначених кодексом, а передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому кодексом.

Окрім того, відповідно до частини 3 статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одер­жання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим кодексом.

З огляду на це набуття права на земельну ділянку на підставі набувальної давності слід відносити до безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам, а саме до категорії одержання громадянами земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації.

Таким чином, розгляд клопотання про передачу у власність або надання у користування земельної ділянки на підставі набувальної давності слід розглядати у порядку, визначеному для безоплатної передачі, а площа цієї земельної ділянки не може перевищувати відповідної норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам.

Незважаючи на негативні моменти, слід констатувати і той факт, що набуття прав на земельну ділянку за давністю користування є самостійним способом виникнення права власності чи користування земельною ділянкою та за певного законодавчого удосконалення існуючої норми стане ефективним способом захисту прав громадян на землю.