Застосування кримінальної відповідальності за порушення службовими особами Закону України «Про доступ до публічної інформації»
Прийняття Верховною Радою України Закону України «Про доступ до публічної інформації», безумовно, будучи значним кроком на шляху до побудови відкритого суспільства в Україні, сприятиме громадянам у реалізації їх конституційного права на доступ до інформації (ст.40, 50 Конституції України), стимулюватиме підвищеню якості прийнятих рішень органами виконавчої влади та органів місцевого самоврядування тощо. У своєму дослідженні я піддам детальнішому аналізу санкції передбачені за невиконання положень Закону України «Про доступ до публічної інформації», адже українські реалії показують, що закон, за порушення якого не встановлена належна відповідальність, діяти не буде.
Одночасно із набранням чинності Закону України «Про доступ до публічної інформації» буде внесено зміни і до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зокрема, стаття 212-3 буде викладено у такій редакції:
«Неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до законів України "Про інформацію", "Про звернення громадян" та "Про доступ до судових рішень" ( 3262-15 ), "Про доступ до публічної інформації
тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення з числа передбачених частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Примітка. Особи, визначені в примітці до статті 212-26 цього Кодексу, притягаються до відповідальності за діяння, передбачені даною статтею, згідно із статтею 212-26.».
Механізм застосування адміністративної відповідальності є зрозумілим і, напевно, буде застосовуватись достатьньо часто. Проте покарання передбачене цією статтею Кодексу України про адміністративні правопорушення полягає у штрафі розміром від 255 грн. до 850 грн. На мою думку, таке покарання не завжди є співставним та адекватним тому правопорушенню, яке може вчинити посадова особа. Тому логічно постає питання кваліфікації дій посадових осіб як злочину, та притягненню до відповідальності за Кримінальним Кодексом України.
Кримінальний Кодекс України надає такі варіанти кваліфікації:
- Як зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 ККУ), якщо вони характеризувалися умислом, можна розцінювати неправомірне надання статусу таємної, службової чи конфіденційної інформації, ненадання відповіді на запит, ненадання інформації на запит, безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію, неоприлюднення інформації, несвоєчасне надання інформації, нездійснення реєстрації документів, навмисне приховування або знищення інформації чи документів;
- Як службове підроблення (ст. 366 ККУ) можна розцінювати надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації;
- Як службову недбалість (ст. 367 ККУ), якщо вона характеризувалась необережністю, можна розцінювати неправомірне надання статусу таємної, службової чи конфіденційної інформації, ненадання відповіді на запит, ненадання інформації на запит, безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію, неоприлюднення інформації, несвоєчасне надання інформації, нездійснення реєстрації документів, навмисне приховування або знищення інформації чи документів;
Об’єктивна сторона складу злочину усіх згаданих злочинів повинна характеризуватись заподіянням значної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб. Істотна шкода може виражатися у заподіянні:
а) матеріальних (майнових) збитків;
б) нематеріальної (фізичної, моральної тощо) шкоди;
в) матеріального збитку у поєднанні з наслідками нематеріального характеру.
Згідно з п. З примітки до ст. 364 ККУ шкода, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, визнається істотною за умови, коли вона в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. При цьому матеріальний збиток може бути реальним або являти собою упущену вигоду. Питання про те, чи є шкода істотною, якщо вона полягає у заподіянні суспільне небезпечних наслідків нематеріального характеру, вирішується у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи. Судова практика визнає істотною таку шкоду, яка знаходить своє вираження у порушенні та обмеженні конституційних прав людини та громадянина, підриві авторитету та престижу органів державної влади і місцевого самоврядування, в порушенні громадського порядку та громадської безпеки, в створенні таких обстановки і умов, що утруднюють підприємствам, установам та організаціям виконання своїх основних функцій тощо. Практика визнає шкоду істотною, якщо службова особа, використовуючи своє службове становище, сприяє або потурає вчиненню злочину іншими особами або сама вчиняє (поряд із службовим) інший злочин, або приховує злочин, раніше вчинений нею чи іншими особами. Шкода також є істотною, якщо внаслідок порушення службовою особою своїх службових обов'язків злочин вчиняється іншими особами . Загалом наявність істотної шкоди нематеріального характеру є оціночним судженням.
Проте практика застосування кримінального права у разі порушень службовими особами законодавства про звернення громадян та доступу до інформації не є однозначною. Зокрема, у роз'ясненні Головдержслужби з питань протидії корупції зазначено:
«Питання: Щодо можливості притягнення державних службовців до відповідальності згідно зі статтею 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» за ненадання (неналежне надання) інформації на звернення громадян?
Відповідь:Статтею 16 Закону України «Про державну службу» передбачено, що державні службовці не мають права вчиняти дії, передбачені статтями 1 і 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією". Згідно зі статтею 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію. Відповідно до статті 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до законів України "Про інформацію", "Про звернення громадян" та "Про доступ до судових рішень", - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Повторне протягом року вчинення порушення з числа .передбачених частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Приміткою до цієї статті встановлено, що посадові особи, на яких поширюється дія Закону України "Про боротьбу з корупцією", притягаються до відповідальності за такі діяння відповідно до Закону України "Про боротьбу з корупцією". Враховуючи викладене, при вирішенні питання притягнення державного службовця за ненадання (неналежне надання) інформації на звернення громадян до відповідальності згідно із Законом України «Про боротьбу з корупцією» необхідно керуватися статтею 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення»
Таким чином фактично передбачається тільки адміністративна відповідальність за такі правопорушення. Порушення Закону України «Про доступ до публічної інформаці» міститиметься у тій же статті КУПАП, що і порушення Закону України «Про звернення громадян», тому роз’яснення можна поширити і на нього також.
Отже, можливість притягнення до кримінальної відповідальності за згадані правопорушення виглядає досить сумнівною з огляду на теперішню практику правозастосування. Для того, щоб забезпечити такий вид відповідальності потрібно внести зміни до Кримінального Кодексу України. А саме: деталізувати та розмежувати різні злочини у сфері службової діяльності. Іншим можливим шляхом вирішення цього питання є передбачення такої деталізації у законі про боротьбу з корупцією. Незважаючи на надзвичайну активність Парламенту у галузі прийняття антикорупційного законодавства, на сьогодні жоден із прийнятих законів не є чинним.
Автор: Килимар Віктор, юрист, ВГО «Комітет виборців України»
