«Платна – безоплатна медицина»

Відповідно до статті 49 Конституції України у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.
Однак на практиці, дане право не реалізовується, адже звертаючись до державних медичних закладів людям відмовляють у її наданні безоплатно. Медицина у нашій державі повністю платна, тільки плата здійснюється неофіційно. Якщо звернутися за медичною допомогою і не заплатити, то практично неможливо, пересічному українцю, отримати якісне лікування. Де ж ця безоплатна медична допомога, яка передбачена чинним законодавством???
Практика показує неефективність безоплатної медичної допомоги та системи, яка існує в Україні, і це на практиці порушує права людини на доступ до медичної допомоги. Держава не має можливості забезпечити фінансування якісної та дійсно безоплатної медичної допомоги. Стан багатьох, особливо протитуберкульозних, лікарень дуже поганий. Фінансування не вистачає навіть на ремонт приміщень.
Деякі медичні заклади намагаються вирішити проблему своєрідним шляхом, примушуючи пацієнтів платити «благодійні внески». Наприклад, у випадках здавання речовин для аналізу медичні працівники просять здати гроші для лабораторії. Під час надання стаціонарної допомоги у багатьох випадках просять сплатити благодійний внесок. Без оплати цього внеску відмовляються надавати медичну допомогу чи виписувати зі стаціонару, надавати медичну документацію. Оскільки ці гроші документуються, як «благодійний внесок» наданий пацієнтом добровільно, вже не можна повернути ці гроші, як незаконно сплачені.
Також розповсюджена практика, коли пацієнт, який лікується у стаціонарі, купує сам всі необхідні ліки та медичне приладдя, а також приносить до лікарні свої постільні речі й посуд. Мали місце випадки, коли пацієнту надавали список ліків та перев’язувальних засобів, які значно перевищували дійсно необхідний обсяг. Куди застосовувались ці медикаменти – пацієнти з’ясувати не змогли.
Порушення права на доступ пацієнтів до інформації про стан свого здоров’я залишається одним з найпоширеніших у галузі охорони здоров’я. Після проходження лікування пацієнт часто не може отримати медичну карту, де записана історія його хвороби і повне лікування, а також медичні документи, що стосуються окремих процедур.
Частина 3 статті 285 Цивільного кодексу України та частина 4 статті 39 Основ законодавства України про охорону здоров’я надає лікареві право обмежувати інформацію, якщо вона може погіршити стан здоров’я особи або здоров’я її батьків, опікунів, зашкодити процесу лікування. При цьому лікарям надається можливість самим визначати небезпеку інформації і дуже часто таке визначення не має розумного обґрунтування.
Практика показує, що саме приховування медичної інформації, а не її відкритість для пацієнта в більшості випадків може завдати шкоду.
Існує також і ряд інших проблем з яких видно, що медицина в Україні знаходиться у занедбаному стані, а права, які передбачені законодавством не реалізують; що стосується самої законодавчої бази, то вона потребує суттєвих змін і доповнень.