Право власності.

ст. 364 ЦК регулює випадки, коли припинення спільної часткової власності учасника здійснюється за його ініціативою, то коментована стаття, навпаки, визначає підстави і порядок заявлення вимог іншими співвласниками про припинення права на частку одного з них. Позивачами мають виступати усі інші співвласники. Термін "співвласники" формально означає неможливість звернення з вимогою про припинення права на частку за ст. 365 ЦК однієї особи, якщо співвласників лише двоє. В таких випадках заінтересований у припиненні права спільної часткової власності співвласник має вимагати від другого укладення договору виділу своєї частки (ст. 364 ЦК) або поділу спільного майна (ст. 367 ЦК). Саме другий варіант є таким, якому слід віддати перевагу (див. коментар до ст. 364 ЦК). Водночас відзначимо, що у судовій практиці (приклади наведені нижче) існують численні випадки, коли позов про припинення права на частку у спільному майні, яке належить двом суб'єктам, заявляється одним співвласником до іншого.

2. Частина перша ст. 365 ЦК визначає підстави, лише за наявності яких суд може задовольнити позов співвласників про припинення права на частку одного з них. При цьому для задоволення позову суд має встановити наявність усіх чотирьох підстав (виділено мною - Є. Р.). Відсутність бодай однієї з них свідчить про неможливість задоволення позову співвласників.

На практиці існують певні ускладнення з тлумаченням поняття "незначної частки". Останнє є оціночним і має встановлюватись, виходячи з конкретних обставин даної справи. Слід підкреслити, що законодавець як умову припинення права на частку встановив саме незначний розмір "частки" у праві, а не частини спільного майна, яка на цю частку припадає. Такий критерій не завжди дозволяє судам правильно визначити незначний розмір частки у праві спільної часткової власності. Наприклад, 1/2 частки у праві спільної часткової власності в ідеальному, арифметичному виразі є в п'ять разів більшою, ніж 1/10 частки. Проте якщо 1/2 частки існує у праві власності на квартиру загальною площею 30 м кв., а 1/10 - у праві власності на жилий будинок загальною площею 600 м кв., розмір майна, на яке припадає менша у числовому виразі частка (тобто 1/10), є більшим, ніж розмір майна, на яке припадає частка, що є більшою у числовому виразі (тобто 1/2).

Але оскільки закон свідчить про незначний розмір самої частки, а не майна, яке на цю частку припадає, саме з ідеального виразу частки суд має робити висновок про її незначний характер.