можна визнати акт прийому здачі-приймання робіт недійсним, або неукладеним.

Узагальнення ВСУ від 24.11.2008 "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними"
Відповідно, за правилами недійсності правочинів не можна визнавати документи, які за своїм змістом не є правочинами.
Вбачається, що до таких документів слід відносити, наприклад, рішення органів державної влади; свідоцтва (про право власності на
житло, про право на спадщину, про придбання майна з публічних торгів, державний акт на земельну ділянку, ордер тощо); рішення,
записи про реєстрацію (реєстрація домоволодіння, актів громадянського стану); протоколи загальних зборів господарських
товариств, рішення загальних зборів громадських об'єднань, розпорядження про реєстрацію за місцем проживання фізичної особи
та багато інших документів (акт приймання-передачі, товарний чек).

Отже, слово "недійсність" безперешкодно може бути замінено на словосполучення (акт) "такий, що не підтвержує відображеного в ньому факту (фактів) виконання робіт".

Пов’язана з вказанним питанням, проблема абз. 2 ч. 4 ст. 882 ЦК України.
Твердження про те, що згідно абз. 2 ч. 4 ст. 882 ЦК України підписаний однією стороною акт приймання-передачі робіт має юридичну чинність доти і стільки, доки й оскільки за позовом другої сторони він не визнаний судом недійсним не ґрунтується на нормах цивільного законодавства (ст. 882 ЦК України) та встановлених ним способах захисту цивільних прав (ч. 2 ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України).
абз. 2 ч. 4 ст. 882 ЦК України: акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

З огляду на те, що вказаний акт не є правочином в розумінні ст. 202 ЦК України, так як дії особи (осіб) їх волевиявлення (при складанні цього документу) безпосередньо не спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Вказаний документ, констатує певні факти, що мають юридичне значення незалежно від того, чи направлені дії осіб, які його підписали (склали) на ті наслідки, які пов’язує з ними закон. Юридичні наслідки викликаються такими документами (діями з його складання) незалежно від волі суб’єкта (суб’єктів), тобто незалежно від бажання їх настання, тому, акт приймання-передачі робіт не є правочином на виконання договору (ч. 3 ст. 206 ЦК України). Про не корректність визначення "правочин на виконання договору" Див. (http://forum.ligazakon.ua/index.php?/topic/1576-sdelki-pravochini/) пост 12, по суті в ч. 3 ст. 206 ЦК України йдеться про правочини, які необхідні для визначення умов виконання ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ.
Таке занадто широке тлумачення правової природи акту приймання-передачі та категорії „недійсності” не є прийнятним, так як безпідставно відносить до (односторонніх) правочинів будь-які фактичні (а не юридичні) дії особи вчинені в межах виконання договору (про двохсторонні правочини-ДОГОВОРИ, Див. (http://forum.ligazakon.ua/index.php?/topic/1576-sdelki-pravochini/) пост 12, «ПОГОДЖЕННА ДІЇ» двох сторін (ч. 4 ст. 202), дорівнює «ДОМОВЛЕНОСТІ ДВОХ СТОРІН» (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Передання робіт (тобто фактичні дії) підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами (абз. 1 ч. 4 ст. 882 ЦК України). При цьому, в абз. 2 ч. 4 ст. 882 ЦК України йдеться про односторонній документ, який складено лише підрядником. Будь-яких вимог до даних односторонніх документів (так і документів підписаних обома сторонами) цивільне законодавство не встановлює (чинним законодавством встановлені лише вимоги до первинних документів бухгалтерського обліку ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV, не виконання яких не надає юридичної сили і доказовості таким документам для цілей бухгалтерського обліку).
Тому, „недійсність” одностороннього акту згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 882 ЦК України, це встановлений законодавством наслідок невідповідності відображеної в акті інформації (даних) про виконанні підрядником роботи умовам договору (двох стороннього правочину) - виявлення недоліків, які виключають можливість використання об'єкта , а не закону, а саме, дійсності фактів: виконання роботи та належно її виконання. Отже, факт „дійсності” або „недійсності” акту входить до предмету доказування в спорах про належне виконання зобов’язання з виконання робіт та про стягнення вартості виконаних робіт, і тому, повинен бути встановлений судом під час судового розгляду. При цьому, в абз. 2 ч. 4 ст. 882 ЦК України чітко визначено, що повинно бути встановлено для визнання акту недійсним обґрунтованість мотивів відмови другої сторони від підписання акту.

Згідно ч. 6 ст. 882 ЦК України замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об'єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою. Тут постає питання співвідношення вказанної норми з положенням абз. 2 ч. 4 ст. 882 ЦК України, так як значно звужує, а в деяких випадках робить не можливим (або не визначеним) реалізацію права другої сторони відмовитися від підписання акту (наприклад, при здачі етапу робіт, тощо. Тому, закріплено ч. 6 ст. 882 ЦК України право замовника, мабуть, слід розглядати, як самостійне право, яке напряму не пов'язано з правом відмовитися від підписання акту (замовник може і підписати акт, проте не прийняти виконанні роботи).

Отже, слово "недійсність" безперешкодно може бути замінено на словосполучення (акт) "такий, що не підтвержує відображеного в ньому факту (фактів) виконання робіт".

Положення абз. 2 ч. 4 ст. 882 ЦК України, виглядало би наступним чином:
акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом таким, що не підтвержує відображенного в ньому факту (фактів) виконання робіт лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.