Довідка про вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами законодавства про соціальний захист дітей війни, ветеранів війни, жертв нацистських переслідувань (Частина I)

 На виконання плану роботи Вищого адміністративного суду України на перше півріччя 2009 року судовою палатою з розгляду справ за зверненнями фізичних осіб спільно з управлінням узагальнення судової практики та судової статистики здійснено вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами законодавства під час розгляду справ, пов’язаних із питаннями соціального захисту дітей війни, ветеранів війни, жертв нацистських переслідувань.

Метою зазначеного дослідження є виявлення проблемних питань, що виникають при розгляді цієї категорії справ, причин, що сприяли виникненню таких спорів у 2006-2008 роках, найбільш характерних порушень чи неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, вироблення пропозицій для забезпечення єдиного та правильного застосування законодавства.

Об’єктом вивчення була інформація про практику розгляду справ, пов’язаних із питаннями соціального захисту дітей війни, ветеранів війни, жертв нацистських переслідувань, надана апеляційними адміністративними судами, та судові рішення з цієї категорії справ, ухвалені за результатами касаційного розгляду. 

Офіційна статистична звітність за 2008 рік не вирізняє таких справ, а відтак, здійснити статистичний (кількісний) аналіз їх розгляду не вбачається можливим. Однак, зважаючи на поширеність справ зазначеної категорії, важливість теми узагальнення, наявність розбіжностей у тлумаченні законодавства та його застосуванні, неузгодженість певних положень законів, вивчення практики розгляду таких справ є надзвичайно актуальним. 

Деякі процесуальні особливості
розгляду справ, пов’язаних із застосуванням законодавствства з питань соціального захисту дітей війни, ветеранів війни, жертв нацистських переслідувань

Підстави виникнення спорів

Як показав аналіз судової практики, основною причиною виникнення спорів є недосконалість законодавчого регулювання соціального захисту осіб, зокрема складнощі у визначенні пріоритетності закону, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин у зв’язку з поширенням на них дії нормативних актів однакової юридичної сили.

Основною нормативною базою, що регулює питання соціального захисту дітей війни, ветеранів війни, жертв нацистських переслідувань, є Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР, закони України від 18.11.2004 № 2195-IV “Про соціальний захист дітей війни”, від 22.10.1993 № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, від 23.03.2000 № 1584-ІІІ “Про жертви нацистських переслідувань”, інші акти міжнародного та національного законодавства.

Зазначеними законами передбачено ряд пільг, допомоги та гарантій особам, на яких поширюється їх дія, зокрема визначено розміри виплати щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня, щомісячного підвищення до пенсії.

Законами про Державний бюджет України протягом 2006-2008 років до зазначених актів вносилися зміни, якими зупинялася дія окремих норм щодо цих виплат та встановлювалися інші, менші від визначених указаними законами, розміри.

У 2007 та 2008 роках відповідно до рішень Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007 у справі про соціальні гарантії громадян та 22.05.2008 № 10-рп/2008 у справі щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України окремі зміни, внесені законами про Державний бюджет на відповідні роки, визнано такими, що не відповідають Конституції України.

Органи Пенсійного фонду України та органи праці та соціального захисту населення здійснювали виплату допомоги, підвищення до пенсії у розмірах, встановлених законами про Державний бюджет на відповідні роки. Посилаючись на відповідність своїх дій цим законам, відсутність коштів для здійснення виплат у розмірах, передбачених законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, “Про жертви нацистських переслідувань”, “Про соціальний захист дітей війни”, невизначеність величини для здійснення розрахунків підвищення до пенсії тощо, відмовляли ветеранам війни, дітям війни, жертвам нацистських переслідувань у виплаті допомоги, підвищення до пенсії у розмірах, визначених зазначеними законами, що і стало причиною численних звернень цих осіб до судів із позовами про визнання дій зазначених органів незаконними та стягнення недоплачених сум допомоги, підвищення до пенсії тощо. 

Як показує аналіз, найбільш поширеними у судовій практиці були спори, у яких вирішувалися питання соціального забезпечення дітей війни, ветеранів війни, жертв нацистських переслідувань щодо:

- підвищення розміру пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії;

- виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.

Визначення кола учасників судового розгляду

Характеризуючи суб’єктний склад учасників судового процесу, слід зазначити, що позивачами у справах досліджуваної категорії виступають ветерани війни, діти війни, жертви нацистських переслідувань.

Відповідно до статті 4 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До них належать учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Стаття 10 цього Закону містить також норми щодо поширення його чинності на членів сімей окремих категорій загиблих (тих, які пропали безвісти) ветеранів війни.

Згідно з приписами статті 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення 2 вересня 1945 року Другої світової війни було менше 18 років.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про жертви нацистських переслідувань” жертвами нацистських переслідувань є особи, які в роки Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни постраждали від нацистських переслідувань з мотивів політичного, національного і релігійного характеру, ворожого ставлення до націонал-соціалізму.

Розглядаючи справи зазначеної категорії, суди враховували, що для надання соціальних пільг, допомоги тощо, у першу чергу, повинно бути встановлено статус особи, що звертається за їх наданням.

Відповідно до статті 18 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та статті 5 Закону України “Про жертви нацистських переслідувань” ветеранам війни вручаються посвідчення та нагрудні знаки, жертвам нацистських переслідувань видаються відповідні посвідчення замість раніше виданого посвідчення ветерана війни.

Законом України “Про соціальний захист дітей війни” не передбачено вручення дітям війни документа на підтвердження їх статусу, тому для його встановлення судами витребовувалися документи, що посвідчують особу позивача, підтверджують дату та місце його народження. 

Водночас слід звернути увагу, що згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 05.04.2006 № 107 “Про Порядок посвідчення права особи на пільги відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” належність особи до категорії дітей війни засвідчує штамп, який проставляється у пенсійних посвідченнях на підставі паспорта громадянина України регіональними органами (закладами) праці та соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання таких осіб.

До виготовлення зазначених штампів, а також у разі наявності в особи ламінованого пенсійного посвідчення або втрати пенсійного посвідчення (до отримання дубліката) особам, які належать до дітей війни, органами праці та соціального захисту населення видаються тимчасові довідки.

Призначення та виплата соціальної допомоги, компенсацій та інших соціальних виплат, установлених законодавством, здійснюються органами праці та соціального захисту населення за місцем проживання їх отримувача, які діють відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.05.2007 № 790 “Про затвердження типових положень про Головне управління праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської, управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської і про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у м. Києві та Севастополі державної адміністрації”.

Згідно із зазначеними положеннями Головне управління праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської державної адміністрації, управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації відповідно до покладених на них завдань, зокрема, проводять роботу з надання державної соціальної допомоги і підтримки малозабезпеченим громадянам; здійснюють контроль за правильністю і своєчасністю призначення та виплати допомоги, компенсацій та інших соціальних виплат, виконанням інших заходів соціального захисту населення; координують і контролюють роботу підрозділів з нарахування і виплати допомоги, компенсацій та інших соціальних виплат; спрямовують і контролюють роботу управлінь праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій.

Одним із безпосередніх завдань управлінь праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації є призначення та виплата соціальної допомоги, компенсацій та інших соціальних виплат, установлених законодавством.

Статтею 171 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” також встановлено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня здійснюють органи праці та соціального захисту населення.

Тому місцеві управління праці та соціального захисту населення виступають відповідачами у справах зазначеної категорії.

Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 № 1261, основними завданнями Пенсійного фонду є керівництво та управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, призначення (перерахунок) пенсій, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. Відповідно до зазначених завдань Пенсійний фонд України, зокрема, організовує, координує та контролює роботу головних управлінь Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управлінь у районах, містах і районах у містах щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством; проведення правильності призначення (перерахунку) і виплати пенсій та інших виплат; здійснює в межах своїх повноважень контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України, інших коштів, призначених для виплати пенсій.

Згідно з пунктом 15 зазначеного Положення Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління в районах, містах і районах у містах.

Згідно з Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 № 8-2, управління Пенсійного фонду в районах, містах, районах у містах забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, безпосередньо призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії та інші виплати відповідно до чинного законодавства, отже, є відповідачем у справах щодо здіснення перерахунку підвищення до пенсій за позовами ветеранів війни, дітей війни, жертв нацистських переслідувань.

У результаті вивчення судової практики встановлено, що в судах склалася неоднакова практика щодо залучення органів Державного казначейства України до участі у справах за позовами фізичних осіб щодо стягнення соціальних виплат, передбачених законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, “Про жертви нацистських переслідувань”, “Про соціальний захист дітей війни”.

У вирішенні відповідного питання необхідно враховувати позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 28.10.2008, прийнятій у справі за позовом гр. С. до управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі Житомирської області, Управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації, Обласного центру з нарахування та виплати пенсій та допомоги Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації про стягнення сум виплат, передбачених Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Зокрема, Верховний Суд України зазначив, що з огляду на положення статей 21, 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов’язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю. Встановивши, що відповідачі порушили норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен був визнати такі дії незаконними та зобов’язати відповідачів провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення конкретних сум.

Отже, належним відповідачем у зазначеній категорії справ буде суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено розв’язання питань, заявлених у позові та вирішених судом.

З аналізу вищезазначених нормативних актів вбачається, що призначення та виплата соціальної допомоги, компенсацій та інших соціальних виплат, встановлених законодавством, є завданням управлінь праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій. Своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, призначення (здійснення перерахунку) і виплату пенсії та інших виплат відповідно до чинного законодавства забезпечують управління Пенсійного фонду в районах, містах, районах у містах.

З огляду на викладене залучення до участі у таких справах як другого відповідача чи третьої особи органів Державного казначейства України є помилковим.

Правила предметної та територіальної підсудності, склад суду

Вивчення судової практики показує, що суди, розглядаючи справи зазначеної категорії, дотримуються правил предметної та територіальної підсудності. 

Предметну підсудність справ досліджуваної категорії було змінено згідно із Законом України від 25.12.2008 № 808-VI “Про внесення змін до статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України щодо предметної підсудності адміністративних справ місцевим загальним судам як адміністративним судам”, який набрав чинності 14.01.2009.

Цим Законом частину першу статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України доповнено пунктом третім, відповідно до якого усі адміністративні справи у спорах фізичних осіб із суб’єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що такі справи підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам незалежно від статусу відповідача. Залучення органів державної влади до участі у справах не змінює їх предметної підсудності.

З огляду на те, що такі спори стосуються інтересів конкретних осіб, вони підлягають оскарженню до адміністративного суду за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача (частина друга статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України).

Крім цього, судам слід звернути увагу на те, що за загальним правилом, установленим статтею 23 зазначеного Кодексу, усі адміністративні справи в суді першої інстанції розглядаються і вирішуються суддею одноособово, незважаючи на наявність як відповідача центральних органів державної влади та клопотання позивача.

Питання сплати судового збору

Вивчення судової практики показало необхідність роз’яснення питання сплати судового збору суб’єктами спірних правовідносин у разі звернення до суду з позовом та в разі подання апеляційної або касаційної скарги на рішення суду.

Відповідно до частини третьої статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати.

Згідно з пунктом 3 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення” цього Кодексу судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита, а його розмір визначається відповідно до підпункту “б” пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 № 7-93 “Про державне мито”.

Згідно з підпунктом “б” пункту 1 статті 3 зазначеного Декрету ставка державного мита за подання до суду скарг за неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян, встановлюється у розмірі 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Статтею 4 названого Декрету встановлено коло осіб, які мають пільги щодо сплати державного мита. 

Так, відповідно до пункту 18 частини першої зазначеної статті від сплати державного мита звільняються інваліди Великої Вітчизняної війни та сім’ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи.

Отже, позивачі у справах досліджуваної категорії, тобто особи, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, діти війни, жертви нацистських переслідувань, повинні сплачувати державне мито з позовної заяви до суду на загальних підставах, за умови якщо вони не є особами, які звільняються від сплати державного мита відповідно до пункту 18 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”.

Статтями 187 та 213 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені вимоги до апеляційної та касаційної скарг, що подаються на рішення суду, згідно з якими до апеляційної та касаційної скарг додається документ про сплату судового збору.

Згідно з підпунктом “з” пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” розмір ставки державного мита, що справляється за подання апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, становить 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, а з майнових спорів – ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Пунктом 34 частини першої статті 4 зазначеного Декрету визначено, що Пенсійний фонд України, його підприємства, установи й організації звільняються від сплати державного мита, отже, місцеві управління Пенсійного фонду України не повинні сплачувати судовий збір при поданні апеляційних або касаційних скарг на рішення суду.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 цього Декрету від сплати державного мита звільняються органи соціального страхування та органи соціального забезпечення – за регресними позовами про стягнення з особи, яка заподіяла шкоду, сум допомоги і пенсій, виплачених потерпілому або членам його сім’ї, а органи соціального забезпечення – також за позовами про стягнення неправильно виплачених допомоги та пенсій.

З вищенаведеного вбачається, що звільнення органів соціального забезпечення, органів місцевого та регіонального самоврядування від сплати державного мита передбачено лише у конкретних випадках та виключно за умови їх звернення до суду з позовом (участі у справі в якості позивача). 

Отже, у разі оскарження рішень судів в апеляційному або касаційному порядках управління праці та соціального захисту населення мають сплачувати державне мито в розмірах, установлених Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито”.

Зазначена позиція підтверджується судовою практикою. Так, через невідповідність вимогам статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме через відсутність документів, що підтверджують сплату судового збору, ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 09.12.2005 апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Пролетарської районної у місті Донецьку ради у справі за позовом гр. Ц. до зазначеного управління про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення залишено без руху та ухвалою від 26.12.2005 через неусунення зазначеного недоліку повернуто без розгляду. Ухвалою від 12.06.2007 касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Пролетарської районної у місті Донецьку ради залишено без задоволення, а зазначені ухвали апеляційного суду – без змін. При цьому Вищий адміністративний суд України зазначив, що пунктом 11 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, на який посилається відповідач, передбачено звільнення органів місцевого та регіонального самоврядування від його сплати виключно за умови звернення з позовом до суду і то у передбачених цим пунктом випадках.

В ухвалі від 15.11.2006, прийнятій за результатами перегляду ухвали Апеляційного суду Донецької області від 19.01.2006 в аналогічній справі за позовом гр. Д. до цього ж управління праці та соціального захисту населення, Вищий адміністративний суд України також погодився з доводами апеляційного суду, який виходив з того, що відповідно до підпункту “з” пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” апеляційна скарга на рішення суду оплачується державним митом у розмірі 50% ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви.

Аналіз норм Декрету, зокрема його статті 4, дає змогу дійти висновку, що перелік осіб та випадків, за яких надаються пільги, носить конкретизований характер і не може тлумачитися в розширеному розумінні його змісту. Тому апеляційна інстанція вірно зазначила, що відповідно до пункту 11 статті 4 Декрету органи місцевого самоврядування звільняються від сплати державного мита у випадках, коли вони виступають у справі позивачами.

Окремі питання застосування норм матеріального права 
під час розгляду справ, пов’язаних із застосуванням законодавства про соціальний захист ветеранів війни, дітей війни, жертв нацистських переслідувань

Пільги, що надаються учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, інвалідам, учасникам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, та особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, передбачені статтями 12-16 зазначеного Закону.

Пільги та державна соціальна підтримка, що надаються дітям війни, закріплені у статтях 5 і 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Соціальний захист жертв нацистських переслідувань та дружин (чоловіків) померлих осіб цієї категорії держава забезпечує шляхом надання пільг, передбачених статтями 61-64 Закону України “Про жертви нацистських переслідувань”.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” права та пільги для ветеранів війни і членів їхніх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Згідно з частиною третьою цієї статті нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Частина друга статті 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” передбачає, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Норми зазначених законів, якими встановлюються пільги ветеранам війни, дітям війни, жертвам нацистських переслідувань, неодноразово зазнавали змін (таблиці додаються), у зв’язку з чим їх застосування викликає певні труднощі.

Питання, що виникають у судовій практиці під час розгляду справ з приводу одержання щорічної одноразової допомоги до 5 травня

Аналіз інформації та рішень у справах зазначеної категорії, надісланих апеляційними адміністративними судами, свідчить про наявні проблеми та неоднакову практику застосування судами норм матеріального і процесуального права при розгляді справ за позовами до управлінь праці та соціального захисту населення щодо стягнення щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня.

Так, статтями 12-16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (в редакції від 04.07.2002, яка набрала чинності 31.07.2002), встановлено розміри виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни до 5 травня:

учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них – п’ять мінімальних пенсій за віком;

інвалідам війни І групи – десять мінімальних пенсій за віком,

  ІІ групи – вісім мінімальних пенсій за віком,

  ІІІ групи – сім мінімальних пенсій за віком;

учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього СРСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, – чотири мінімальні пенсії за віком, іншим учасникам війни – три мінімальні пенсії за віком;

членам сімей, зазначених у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, які не одружились вдруге, – у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружились вдруге, – у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком;

особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, – у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Згідно із Законом України від 20.12.2005 № 3235-IV “Про Державний бюджет України на 2006 рік” дію зазначених норм у частині визначення розміру виплат щорічної разової допомоги ветеранам війни зупинено на 2006 рік. Статтею 30 цього Закону установлено, що у 2006 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” здійснюється у таких розмірах: інвалідам війни І групи – 400 гривень, інвалідам війни ІІ групи – 330 гривень, інвалідам війни ІІІ групи – 270 гривень, учасникам бойових дій – 250 гривень, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, – 400 гривень, членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами, – 130 гривень, учасникам війни – 50 гривень.

Розглядаючи справи за позовами до управлінь праці та соціального захисту населення про стягнення щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня ветеранам війни, суди не завжди правильно визначають пріоритетність закону, який необхідно застосовувати.

При вирішенні спорів про визнання незаконними дій органів праці та соціального забезпечення щодо виплати ветеранам війни щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2006 рік судам слід виходити з такого.

Згідно зі статтею 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. У Конституції та законах України немає норм, які встановлювали б пріоритет застосування того чи іншого закону та які регулювали б питання вирішення колізії норм законів, які мають однакову юридичну силу.

Відповідно до статті 147 Конституції України вирішення питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і офіційне тлумачення Конституції України та законів України належить до повноважень Конституційного Суду України.

Конституційний Суд України в Рішенні від 03.10.1997 № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є і те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Закон України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” був прийнятий пізніше за Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та не визнавався Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України. Отже, виходячи з наведеного, при вирішенні спорів про перерахунок виплаченої ветеранам війни щомісячної разової грошової допомоги до 5 травня за 2006 рік застосуванню підлягають норми Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”.

Така позиція підтверджується судовою практикою. Так, у зв’язку з порушеннями норм матеріального права ухвалою Вищого адміністративного суду від 25.11.2008 у справі за позовом гр. К. до управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м. Луганську ради, Головного управління праці та соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації про утримання недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги інваліду війни було скасовано постанову Артемівського району суду м. Луганська від 22.12.2006 та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 29.05.2007, якою задоволено вимоги про стягнення грошової допомоги за 2006 рік.

Постановляючи таку ухвалу, Вищий адміністративний суд України виходив із нижчевказаного.

Відповідно до статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” інвалідам війни ІІ групи виплачується щорічна одноразова допомога до 5 травня в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Законом України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” інвалідам війни ІІ групи, до яких належить і позивач, була передбачена виплата щорічної разової допомоги у 2006 році в розмірі 330 гривень. 

Зазначені закони України в період із 5 травня по 30 вересня відповідного року, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу (частина четверта статті 171 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”), не визнані неконституційними. Тобто на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня. 

За наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Ураховуючи те, що стаття 30 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” фактично змінила положення Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, який діяв у часі раніше, пріоритетними в цьому випадку є положення статті 30 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”.

Ухвалюючи рішення, суди неправильно застосували норми матеріального права, а саме помилково надали перевагу приписам Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. 

З огляду на викладене справу було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Положеннями статей 61- 64 Закону України “Про жертви нацистських переслідувань” передбачено виплату разової грошової допомоги до 5 травня жертвам нацистських переслідувань у таких розмірах:

колишнім неповнолітнім в’язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання – п’ять мінімальних пенсій за віком;

колишнім неповнолітнім в’язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами І групи, – десять мінімальних пенсій за віком, ІІ групи – вісім мінімальних пенсій за віком, ІІІ групи – сім мінімальних пенсій за віком;

колишнім в’язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, які нагороджені орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, – чотири мінімальні пенсії за віком;

іншим особам, зазначеним у статті 63, – три мінімальні пенсії за віком;

дружинам (чоловікам) померлих інвалідів, зазначених у статті 62 цього Закону, які не одружилися вдруге,– п’ять мінімальних пенсій за віком;

дружинам (чоловікам) померлих інших жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, – три мінімальні пенсії за віком.

Розміри виплат допомоги жертвам нацистських переслідувань у 2006 році не змінювалися, у зв’язку з чим особи, на яких поширюється дія цього Закону, мають право на виплату разової грошової допомоги до 5 травня у 2006 році у розмірах, визначених зазначеним Законом.

Але практика показує, що мають місце випадки неправильного застосування судами законодавства при вирішенні спорів щодо виплати цієї допомоги жертвам нацистських переслідувань за 2006 рік. 

Наприклад, постановою Апеляційного суду Харківської області від 07.11.2006 було скасовано постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 14.09.2006 про задоволення позову та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог у справі за позовом гр. М. до Дзержинського районного відділу праці та соціального захисту населення Дзержинської районної ради м. Харкова про визнання неправомірними дій щодо невиплати щорічної разової грошової допомоги у належному розмірі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи нове рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність вимог позивачки щодо визнання дій відповідача, пов’язаних з обмеженням розміру належної їй до сплати грошової допомоги, неправомірними, та зобов’язання виплатити цю допомогу в повному обсязі. При цьому у своєму рішенні апеляційний суд посилається на відсутність визначеного нормативними актами порядку реалізації положень статті 6 Закону України “Про жертви нацистських переслідувань” та неврегульованість порядку фінансування витрат, пов’язаних із забезпеченням соціального захисту осіб, які мають статус жертв нацистських переслідувань, Законом України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”.

Із такою позицією апеляційного суду не погодився Вищий адміністративний суд України з нижченаведених підстав.

Судами встановлено, що гр. М. як особа, що в роки Великої Вітчизняної війни була насильно вивезена на примусові роботи до Німеччини, має статус учасника війни й користується пільгами відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Відділом праці та соціального захисту населення у 2006 році гр. М. була виплачена допомога до 5 травня у розмірі 50 гривень.

Законом України “Про жертви нацистських переслідувань” передбачено, що особи, які мають статус жертви нацистських переслідувань, мають право і на отримання щорічної разової грошової допомоги в розмірі, встановленому цим Законом.

Відповідно до статті 6 Закону України “Про жертви нацистських переслідувань” фінансування витрат, пов’язаних з наданням пільг жертвам нацистських переслідувань, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

У зв’язку з набранням 01.01.2006 чинності Законом України “Про жертви нацистських переслідувань”, який визначає правові, економічні та організаційні засади державної політики щодо жертв нацистських переслідувань і спрямований на їх соціальний захист, гр. М. має право на пільги, передбачені статтею 63 цього Закону, в тому числі й на отримання щорічної разової грошової допомоги в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком. 

При цьому відсутність конкретного механізму фінансування витрат, пов’язаних із забезпеченням даного виду соціального захисту осіб, не може бути підставою для позбавлення позивача права на отримання зазначеної щорічної допомоги, реалізація якої є обов’язком держави.

Виходячи з наведеного, ухвалою від 03.06.2008 Вищий адміністративний суд України скасував рішення Апеляційного суду Харківської області від 07.11.2006 та залишив у силі постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 14.09.2006 про задоволення позовних вимог.

Згідно із Законом України від 19.12.2006 № 489-V “Про Державний бюджет України на 2007 рік” дію норм законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань” щодо розміру виплат щорічної разової грошової допомоги зупинено на 2007 рік. Статтею 29 цього Закону установлено нові розміри виплат такої допомоги: інвалідам війни І групи – 450 гривень, інвалідам війни ІІ групи – 360 гривень, інвалідам війни ІІІ групи – 300 гривень; учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім в’язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, – 280 гривень; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, – 450 гривень; членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни і жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами, – 150 гривень; учасникам війни та колишнім в’язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога – 55 гривень.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007 положення статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Законом України від 28.12.2007 № 107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” внесено зміни до законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань”, якими визначено, що розмір разової грошової допомоги, яка виплачується особам, на яких поширюється дія цих законів, щорічно до 5 травня, визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, установлених законом про Державний бюджет України.

Розміри виплати разової грошової допомоги до 5 травня у 2008 році встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 12.03.2008 № 183 “Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2008 році відповідно до законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань”.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 зміни, внесені до законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань” згідно із Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Вирішуючи справи про визнання дій органів праці та соціального захисту населення щодо виплати щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2007-2008 роки, судам необхідно звертати увагу на таке.

Рішення Конституційного Суду України про визнання змін, внесених законами України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” та “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” до законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань”, щодо визначення розмірів щорічної разової грошової допомоги до 5 травня такими, що не відповідають Конституції України, були прийняті 09.07.2007 та 22.05.2008.

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно- правові акти не мають зворотної дії в часі. Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Відповідно в періоди з 01.01.2007 до 08.07.2007, з 01.01.2008 до 21.05.2008 закони України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” та “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” були чинними та підлягали виконанню, а органи, уповноважені на здійснення цих виплат, у цей час діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Із дати прийняття рішень Конституційним Судом України особи мають право на виплату допомоги до 5 травня у розмірах, визначених законами “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань”.

Водночас судам слід звертати увагу на таке.

Статтею 171 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” передбачено право осіб, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Із системного аналізу зазначених нормативних актів випливає, що право на отримання щорічної одноразової допомоги до 5 травня у розмірах, установлених законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань”, мають особи, які взагалі не отримали її з різних причин до 5 травня, у разі їх звернення за отриманням такої допомоги після поновлення дії норм цих законів у зв’язку з визнанням неконституційними змін до них, у строк до 30 вересня відповідного року.

Складні питання застосування норм Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” щодо підвищення до пенсії ветеранам війни та прирівняним до них особам

Статтями 12-16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (в редакції від 22.12.1995, яка набрала чинності 02.01.1996), встановлено розміри підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, ветеранам війни:

учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, – 150 процентів мінімальної пенсії за віком;

інвалідам війни І групи – 400 процентів мінімальної пенсії за віком,

  ІІ групи – 350 процентів мінімальної пенсії за віком,

  ІІІ групи – 200 процентів мінімальної пенсії за віком;

учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього СРСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, – 75 процентів мінімальної пенсії за віком,іншим учасникам війни – 50 процентів мінімальної пенсії за віком;

членам сімей, зазначених у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, які не одружились вдруге, –150 процентів мінімальної пенсії за віком;

дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружились вдруге, – 50 процентів мінімальної пенсії за віком;

особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, – 250 процентів мінімальної пенсії за віком.

 

Матеріал: